Ты пой судьбе такие гимны,
чтоб лето плавилось в окне,
ты пей настойки горечь тминной
и бей в набат часов старинных
в резной домине на стене.
Не говори, что это лето,
и жжет как золото огонь
пока и песня не допета,
пока оград ребристых, некто, –
мехов растягивал гармонь.
Ты посмотри, какую малость,
какую милость нам дарят
закатов бронзовых усталость
и розы утренней заря,
ты погоди, еще не вечер
воспоминания… – о ком?
Как? руки падают на плечи
тяжелых сумерек платком?
Когда и чьи сливались губы
и глаз полночные огни,
какие песни пели трубы
и ликование зари?
Так пой же, пой, покуда светит
лампада в сумрачном углу,
пока Амур расставил сети
в дверях и даже на полу,
когда, забыв про осторожность,
сорвешь покровов пелену
и чашу – залпом, до порожней
и вновь готовую к вину,
когда бежит как кровь по жилам
и закипает как струя
вино любви, и небожитель
на землю падает, смеясь,
когда все ближе, ближе, ближе
сердец и музык унисон
и пламя отливает рыжим,
меняя образ и фасон,
и пламя вспыхивает красным
как грани яхонта не зря,
когда на огненных салазках
с небес спускается заря…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
